Чи збудуємо народовладдя,
як того вимагає Конституція України?

ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ
І. Вступна частина

Окремі особи заявляють, що державу Україну, її органи управління, як і територіальні громади, потрібно реєструвати та оформляти в якості юридичних осіб публічного права.

Питання в тому, чи законно це? І якщо було б так, то до яких наслідків це могло б привести, у тому числі в питаннях власності?

Нагадаємо, що юридична особа публічного права – це суб'єкт господарської діяльності (акціонерне товариство, публічне товариство, ТОВ і т. п.).

В той час як суб'єкт публічного права – це добровільне, саморегулівне об'єднання людей (власне держава, територіальна громада, органи влади, громадські об'єднання).

Звідси вповні зрозуміло, що юридична особа (суб'єкт господарської діяльності) і суб'єкт публічного права (об'єднання вільних людей) – це різні за можливостями суб'єкти з абсолютно різними правовими повноваженнями.

То чи можливо, щоб такі інституції, як «держава», «територіальна громада», «Національний банк України», «Пенсійний фонд України», «Прокуратура України», були юридичними особами і прирівнювались до суб'єктів господарської діяльності? Чи не суперечить це Конституції України?

Суперечить!

Бо згідно загальних засад Конституції України, ні держава, ні державні органи, ні територіальні громади, ні органи місцевого самоврядування не можуть бути юридичними особами!

Натомість вони мають бути суб'єктами публічного права, і можуть створювати юридичні особи публічного й приватного права.

Загальні засади Конституції України однозначно вказують нам - держава, органи державної влади, територіальні громади, органи місцевого самоврядування мають бути виключно суб'єктами публічного права!

Їм заборонено бути суб'єктами господарської діяльності, якими є юридичні особи! Вони не можуть займатися і господарською діяльністю!

Проте вони мають право створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади, комунальні підприємства і т. п.) і юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства і т. п.).

Юридичні особи ж публічного й приватного права - є суб'єктами господарської діяльності, і мають право займатися підприємницькою й некомерційною господарською діяльністю, проте не можуть мати владно-розпорядчих функцій (повноважень).

Висновок: той хто створює органи державної влади й органи місцевого самоврядування у вигляді юридичних осіб публічного права, грубо порушує законодавство України!

Для чого ж прагнуть створювати органи державної влади у вигляді юридичних осіб?

Щоб надавати цими органами платні послуги (народу), що є незаконним і не конституційним. Бо, ці органи створювалися та вибиралися для іншого - виконувати волю народу, реалізовувати й захищати права народу, а не займатися господарською (підприємницькою) діяльністю.

Щоб привласнити майно, яке повинне перебувати під тимчасовим їх керуванням, через уповноважений орган, зареєстровану юридичну особу, та на свій розсуд розпоряджатися ним, що незаконно і не конституційно, а ще без прямого рішення первинного власника – народу чи громади.

Конституція України встановлює наступне:
Влада – це народ!
Державна влада – це воля народу!

Держава Україна, власне український народ і об'єкти права його власності, включно з територією України, а також територіальні громади, люди, жителі, що проживають в певному населеному пункті на території України, не можуть бути юридичними особами! Чому?

Бо народ, люди, жителі – «живий» суб'єкт права, а юридичні особи – «неживий, віртуальний» суб'єкт права.

На жаль чіткого визначення понять «держава» чи «державна влада» у Конституції України не подано.

Проте є поняття «Український народ» - а це громадяни України всіх національностей (в преамбулі Конституції України).

Тому варто нагадати про основні права людини, представника українського народу у різних законодавчих актах нині діючих в Україні.

Витяги з Конституції України:

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (…)

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи;

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…

І ще…

Відповідно до Конституції України, державна влада ділиться на законодавчу, виконавчу й судову владу (частина 1 статті 6).

Тобто, органи державної влади – це органи законодавчої, виконавчої, судової влади (друга частина випливає з першої частини статті 6 Конституції України – державна влада ділиться (складається) із трьох гілок.

Це ж підтверджується статті 38 Конституції України й рішенням Конституційного Суду України №7-рп/99 від 06.07.99 яке вказує, що до органів державної влади відносяться органи законодавчої, виконавчої, судової влади.

Тобто, держава, через свої органи державної влади, зобов'язана виражати волю єдиного джерела влади в Україні - народу України!

Тобто Конституція України чітко говорить - у органів державної влади, гілок влади, у її службовців, влади, як такої, НЕМАЄ!!!

У держави, її гілок і службовців, є виключно тимчасові ПОВНОВАЖЕННЯ надані джерелом влади – народом України!

Саме повноваження державних органів означені і в Конституції України! Ось що вона говорить:

Стаття 6 (ч. 2). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 19 (ч. 2). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, влада – це народ, а чиновники (Верховна Рада, Кабмін, Президент і т. д.) – це не влада, а тимчасові уповноважені владою (народом)!

Тому у відстоюванні свої прав вірніше говорити не про «опозицію до влади», а про «опозицію до органів влади».

Конституція України чітко вказує: українська держава – це її народ!

Стаття 5 (ч. 2). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Виходячи з положень викладених вказаних вище статей Конституції України, очевидно, що Україна - унітарна держава (територія), що Україна - республіка (тобто, народ). Вона ж - територія, з проживаючим на ній народом, де народ здійснює владу безпосередньо та/або через органи державної влади.

Висновки очевидні:

Україна – це держава! Держава – це народ! Україна – це республіка! Республіка - це народ який має владу!

І такі висновки допоможуть кожному українцю дати відповідь на головні питання стосовно народовладдя:

Державна влада чия?
Відповідь – держави!

Орган державної влади чий?
Відповідь – держави!

Що таке влада?
Відповідь – народ!

Що таке державна влада?
Відповідь - народна влада;

Що таке орган державної влади?
Відповідь – це представницький орган народу, через який народ здійснює свою волю, владу.

Саме тому конституція говорить:

«Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».

Згідно статті 5 Конституції України народ може здійснювати свою владу безпосередньо, або через органи державної влади й органи місцевого самоврядування.

Тобто, в особі держави, його органів державної влади, яким він надає тимчасові повноваження, народ проявляє себе як джерело влади.

Отже, ДЕРЖАВНА ВЛАДА – це ВОЛЯ Українського НАРОДУ – власника національного багатства держави Україна!

Отже згідно статті 6 Конституції України, державна влада ділиться на законодавчу, виконавчу й судову.

Для запобігання узурпації державної влади (стаття 5 Конституції України, частина 3), органи законодавчої, виконавчої та судової не можуть САМІ СЕБЕ призначати, вибирати, створювати.

Вони повинні створюватися єдиним джерелом влади – народом!

До того ж, щоб не було узурпації державної влади однією гілкою влади іншою, народ повинен самостійно створювати (вибирати) органи законодавчої, виконавчої й судової влади.

Тому що влада – це народ, а державна влада – це воля народу.

Тоді одна гілка влади не зможе вирішувати замість народу питання по створенню іншої гілки влади.

Ще раз нагадаємо положення Конституції України:

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Що ж маємо нині в реаліях?

Так, Верховна Рада України (народні депутати), як єдиний орган законодавчої влади (статті 75, 76 Конституції України), обирається народом.

Також обирається Президент України, який є главою держави й виступає від імені держави. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і волі людини й громадянина (стаття 102 Конституції України).

Але в Конституції України ніде не написано, що Президент України відноситься до виконавчої влади!

Так в статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів (КМУ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Але вже у статті 114 говориться, що склад КМУ створюється Президентом України й ВРУ.

Це пряма ознака узурпації державної влади! Одна гілка влади створює іншу, що суперечить загальним засадам Конституції України, статтям 5 і 6! Це порушення прояву волі народу по здійсненню влади народом через органи державної влади!

Теж саме стосується й судової влади. Народ взагалі не обирає представників цієї гілки влади!

Щоб не було узурпації судової влади іншими гілками влади – законодавчою й виконавчою владою, судді, у тому числі й Конституційного Суду України, повинні обиратися народом.

У той же час усе відбувається за дивною статтею 128 Конституції – судді призначаються Верховною Радою та Президентом України (!?).

То які норми Конституції у цьому випадку мають виконуватись?

Безперечно це мають бути норми розділу 1 Конституції України, які так і називаються - «Загальні Засади».

Бо інші розділи конституції (правові норми, які містяться в них) повинні підпорядковуватись загальним правовим принципам саме 1-го розділу.

Про це сказано у статті 156 Конституції України, де закріплений особливий статус розділу 1 «Загальні Засади», розділу 3 «Вибори. Референдум» та розділу 13 «Внесення змін до Конституції України». Вони підтверджують особливий статус положень розділу «Загальні засади» .

Тому суперечливі статті Конституції України необхідно привести у відповідність до розділу 1 «Загальні засади» чітко дотримуючись поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову владу.

Висновок очевидний:

Народ, як джерело влади, повинен формувати усі три гілки державної влади, і безпосередньо!

Владні гілки не мають права обирати та впливати одна на одну!

Саме тоді реально постане розподіл влади (на три гілки), по волі народу і з повноваженнями від народу!

Верховна Рада України (народні депутати) - єдиний орган законодавчої влади (стаття 75 та 76 Конституції України), який обирається народом. І кожен депутат має нести повноваження делеговані йому виборцями (народом).

Так, частина 1 статті 76 Конституції України передбачає обрання народного депутата на підставі прямого виборчого права.

Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Проте на практиці у Верховній Раді відбувається зумисна (часткова по формі) узурпація державної влади!

Ким?

Політичними партіями!

Бо половина народних депутатів обираються у Верховну Раду по партійних списках.

Проте в Конституції ніде не написано (!?), що партії мають право обиратися у Верховну Раду.

Написано, що партії сприяють формуванню й вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах, та можуть агітувати за якогось кандидата в депутати, який є членом партії або підтримує певну партію і т. п.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх справ і свобод .

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Тобто, політичні партії порушують конституційне права формувати виборчі списки кандидатів у депутати, по яких обираються народні депутати України!

Таким чином грубо порушується конституційне право громадян на обрання народного депутата на підставі прямого виборчого права, як того вимагає Конституція.

Конституція говорить: про обирання народних депутатів безпосередньо – це виняткове конституційне право народу!

Конституція України говорить - органи державної влади повинні вести свою діяльність тільки в рамках своїх повноважень, визначених Конституцією та законами, які не повинні суперечити самій Конституції.

Стаття 6 (ч.2). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 19 (ч.2). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, органам влади заборонено все, що не дозволено законом (найперше Конституцією!).

Органи влади повинні діяти тільки на підставі й у межах повноважень, які визначені частиною другою статті 6 Конституції України: їх повноваження мають здійснюватися тільки в рамках Конституції України.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Варто зауважити, ніде в Конституції не передбачені повноваження органів на розпорядження власністю народу, а передбачено тільки тимчасове керування такими, включаючи охорону земельних ресурсів держави.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В Конституції України ніде не визначено, що законодавчий орган влади, Верховна Рада України, має право розпоряджається власністю держави (її об'єктами), реальним конституційним власником якої є народ.

Верховна Рада, згідно пункту 36 статті 85 Конституції України, затверджує перелік права державної власності, що не підлягає приватизації.

Згідно пункту 7 статті 92 Конституції України, Верховна Рада, Законом України, визначає правовий режим такої власності. І цей правовий режим повинен відповідати Конституції України.

Подібне можна сказати і про повноваження Президента України.

В пункті 3 статті 106 Конституції України визначено, що Президент України має повноваження представляти державу в міжнародних відносинах, у веденні переговорів, укладанні міжнародних договорів, у веденні зовнішньополітичної діяльності держави.

Стаття 106 (п.3). Президент України:

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

Проте ніде не написано, що він веде зовнішньоекономічну або фінансову діяльність!

Однозначно сказано, що він представляє державу в міжнародних відносинах і веде зовнішньополітичну діяльність держави.

Відповідно, міжнародні договори він може укладати не будь-які, а тільки в межах своїх повноважень!

Також ніде не сказано, що Президент має повноваження, розпоряджатися власністю (майном) держави, у тому числі брати кредити, фінансові залучення і т. п.

Народ не уповноважував Президента України, або інші державні органи, ні через Конституцію, ні через референдум, про одержання або надання позик Україною, що є правом виключно українського народу!

Натомість, Верховна Рада України, згідно пункту 14 статті 85 Конституції України лишень затверджує рішення про взяття позик Україною від інших!

Проте вона сама не приймає та не ухвалює такі рішення, бо не має повноважень розпоряджатися власністю (майном) держави України (її народу).

Стаття 85 (п. 14). До повноважень Верховної Ради України належить:

- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Держаним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

Аналогічна ситуація і стосовно повноважень Кабінету Міністрів України.

Конституцією України визначено, що Кабінет Міністрів України тільки керує (але не розпоряджається) об'єктами держаної власності,

Стаття 116 (п. 5). Кабінет Міністрів України:

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Проте власником об'єктів державної власності є виключно народ! Це основа української Конституції!

Тобто, тільки власник власності України (народ) має право приймати рішення по отриманню позик (взяття кредитів)!

Звідси: рішення про отримання позик (кредитів) під гарантії власності (застава, іпотека) можливе лише тоді, коли кожен співвласник (кожен громадянин України) дасть на це згоду!

Прикладом може слугувати право спільної сумісної власності сім'ї на будинок, коли для юридичних дій повинна бути згода всіх співвласників.

І те, що державні урядники набрали кредитів, нібито під гарантії України - це не конституційно, це не законно!

А те що отримання позики (кредиту) здійснювалося органом державної влади, оформленому у вигляді юридичної особи публічного або приватного права (наприклад, юридичної особи «Національного банку України»), то це ще й незаконно двічі!

Бо органи державної влади НЕ МАЮТЬ права та не можуть бути юридичними особами!

Нагадаємо, юридичні особи – це суб'єкти господарської діяльності! Вони не можуть бути владою і не можуть вести розпорядчої діяльності з притаманними повноваженнями, що суперечить Конституції України.

До того ж, держава не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, окрім випадків передбачених законом (стаття 96 та 176 Цивільного кодексу).

Тільки власник (об'єктів) власності держави Україна (її народ) має право ухвалювати рішення щодо одержання позик (взяття кредитів) державою.

А рішення про одержання позик (кредитів) під гарантії власності (застава, іпотека) можливо лише тоді, коли кожний співвласник (кожний громадянин України) дасть на це згоду. Згадайте приклад стосовно прав загальної спільної власності родини на будинок.

Стаття 140 Конституції України вказує, що територіальна громада – це жителі населеного пункту (села або добровільного об'єднання декількох сіл, селища, міста), які самостійно вирішують питання місцевого значення.

Оскільки стаття 5 Конституції визнає Україну республікою, то Український народ – це республіканська громада, яка складається з територіальних громад меншого масштабу.

Територіальні громади формуються з жителів (людей), а кожна людина, відповідно до статті 21 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права, має право брати участь у керуванні своєю країною безпосередньо або через вільно вибраних представників.

Це підтверджується статтею 5 Конституції України, де зазначається, що народ здійснює владу безпосередньо або через органи державної влади й органи місцевого самоврядування.

А органи місцевого самоврядування – це представницькі органи територіальної громади.

Тому територіальні громади, як представники частини Українського народу на певній території України, користуються правами цього народу (який складається з людей).

Звідси: територіальна громада – це частина Українського народу на певній території України, яка складається з людей (жителів), які постійно проживають на даній території.

Ось що з цього приводу говорить Конституція України:

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України…

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до частини 3 статті 140 та статті 143 Конституції України органи місцевого самоврядування створюються самою територіальною громадою («через утворені ними органи»).

Тобто місцеві Ради, їх виконавчі органи, повинні створюватися безпосередньо громадою, і саме як органи влади, а не юридичні особи (суб'єкти господарської діяльності).

Нині кожна рада самостійно створює свій виконком, чим порушує статтю 143 Конституції України, і правовий принцип статті 6 Конституції України, щодо розподілу влади на законодавчу (рада) і виконавчу (виконавчий орган).

Висновок: органи місцевого самоврядування мають обиратися та створюватися безпосередньо громадами, уникаючи ситуації коли один орган громади створює інший орган громади (Рада обирає виконком).

У Конституції України говориться, що Український народ (громадяни України всіх національностей, кожний громадянин України незалежно від приналежності до якої-небудь національності) є власником землі та ресурсів держави і що органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють владні повноваження виключно в рамках Конституції і наданих народом повноважень:

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 (ч. 1). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Виходить, що держава (через свої органи державної влади) має охороняти землю, а не розпоряджатися нею!

Конституцією України визначена межа представництва державою (в особі його органів державної влади) прав власника (народу), який єдиний має право розпоряджатись земельними ресурсами України!

Висновок: Конституція не дозволяє органам влади самостійно вчиняти дії з землею без розпоряджень (наданих повноважень) від власника землі - народу України!

Але не обійшлось без законодавчого казусу! Бо частина 2 статті 14 Конституції України суперечить її базовій статті 13.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Виникає запитання: у який спосіб держава та юридичні особи зможуть одержувати у власність землю, якщо вона, згідно з статтею 13 Конституції у власності народу (усіх громадян)?

Тому зазначаємо головне:

• Земля в Україні перебуває в загальній спільній власності всіх громадян (народу).
• Верховна Рада не має права розпоряджатися землею.
• Будь-яка приватизація землі без згоди власника (народу України) неконституційна і незаконна.

Територіальні громади є частиною Українського народу. У власності територіальних громад: земля, природні ресурси на тій підставі, що вони є частиною цього народу.

Ось що говорить Конституція України:

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…

Нагадаємо висновок попередніх розділів: органи місцевого самоврядування можуть тільки керувати майном територіальної громади, бо воно перебуває в загальній спільній власності жителів громади.

Державна власність – це загальнонародна власність, а держава має її охороняти й керувати цією власністю, в інтересах народу.

Комунальна власність – це власність територіальної громади. Тому потрібно, щоб особи-чиновники органів влади внесли у свої реєстри відомості про усіх власників громади (жителів, людей).

Якщо державу та територіальні громади оформляти як юридичну особу, то не Український народ і не жителі громади будуть власниками, а ці юридичні особи (дивись розділ про узурпацію влади).

Згідно Конституції України, у нинішній ситуації з юридичними особами органами влади, кожний громадянин безпосередньо мав би дати свою письмову згоду, про відмову від своєї частки власності на користь створеної юридичної особи під назвою «держава» чи «територіальна громада».

Але такого ніхто з нас не вчиняв!

Нині ж народ, вибираючи чиновників, наймає їх під певні повноваження, платить їм зарплату, щоб вони виконували волю народу.

Чиновники отримують «робоче місце» у системі власності, де власником є народ (жителі громади), але часто намагаються усе підім'яти під себе, під власні інтереси.

Висновок очевидний: державні та місцеві чиновники мають управляти активами народу, їх зберігаючи та примножуючи. Вони мають бути менеджерами контрольованими народом, яким народ платить зарплату за реалізацію народних інтересів.

Народ в Україні первинний власник землі, ресурсів. Він первинний реєстратор, і не може бути платником податків, зборів самому собі.

Це народу повинні сплачувати податки юридичні особи, які не є власниками власності Українського народу. Вони мають сплачувати за користування землею, ресурсами, державним майном.

І тут немає нічого дивного - держава Україна ж не платить податки сама собі. А держава Україна - це і є Український народ з територією, що носить назву Україна.

Кожний громадянин, як представник Українського народу, повинен одержувати, як співвласник власності Українського народу, на персоніфікований рахунок належні гроші. Ці гроші - плата юридичних осіб за користування власністю Українського народу, за користування загальнонародною землею, ресурсами, майном.

Це підтверджується не тільки Конституцією України, але і Декларацією "Про державний суверенітет України".

ДЕКЛАРАЦІЯ "Про державний суверенітет України"
(Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429)

В розділі «Народовладдя» вона установлює наступне:
Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.
Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

В розділі «Економічна самостійність» вказано:
Народ України має виключне право на володіння, користування й розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, вода і інші природні ресурси, які перебувають у межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу й виняткової (морський) економічної зони, увесь економічний і науково-технічний потенціал, який створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки й використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів, а також платять податки в місцеві бюджети".

Декларація є основою для Конституції та законів України.

Відповідно до глави 2 "Економічна система" статей 10 і 11 Конституції Української РСР, яка діяла на момент прийняття Декларації "Про державний суверенітет України", було закріплено:
Стаття 11. Державна власність - загальне придбання всього народу. У виключній власності держави (загальнонародної власності) є: земля, її надра, води, ліси. Державі (народу України) належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві й сільському господарстві, засобу транспорту й зв'язки, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних і інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави".

З 13.07.1996 року, з дня набуття законної сили нової Конституції України, загальнонародна власність громадян Української РСР перейшла до власності Українського народу, громадянам України всіх національностей і власності територіальних громад, жителів сіл, селищ, міст.

Відповідно до Положення про паспорт громадянина України… з Постанови Верховної Ради України 26 червня 1992 року № 2503 - 12 "Паспорт громадянина України є документом, який засвідчує особу ВЛАСНИКА…України".

І тому логічним є те, що законними платниками податків в Україні є підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території України.

Вони ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів.

Тому що ці юридичні особи, на відміну від громадян України, згідно Декларації, не є власниками власності ні держави, ні територіальних громад.

А прийнята Декларація є основою для нової Конституції.

Тому частина 1 статті 67 Конституції України вказує "Кожний зобов'язаний платити податки і збори в порядку й розмірах, установлених законом".

Стаття 67 (п. 9). Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Стаття 67 (ч. 2). Усі громадяни щорічно подають до податкової інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

А обов'язок подавати декларації, необхідний для того, щоб держава знала, чи мають люди достатній життєвий рівень для себе й своєї родини (читай статтю 48 Конституції України. «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї що включає достатнє харчування, одяг, житло»).

Якщо такого необхідного рівня немає, то така людина повинна одержувати від держави соціальну підтримку - доплату від держави з Держбюджету (читай частину 3 статті 46 Конституції України: «Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом»).

Оскільки згідно статей 2, 5, 6, 13, 14 Конституції України Український народ, разом зі своєю власністю на національне багатство є державою Україна, а по статті 140 територіальна громада - це жителі, що проживають у певному населеному пункті, то держава (народ) і територіальна громада (жителі), або живі люди, "живий" суб'єкт права, можуть бути юридичними особами - "неживими, віртуальними" суб'єктами права.

Нагадаємо відповідні статті Конституції України:

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Проте виникає досить цікава колізія. Виходить, що держава (народ з територією), територіальна громада (жителі населеного пункту) - дорівнює юридична особа.

Абсурдними в цьому плані є поняття «власники держави», «власники територіальної громади», бо виходить що це якісь власники народу й жителів громади.

Вірніше було б говорити «власники (об'єктів) власності держави», «власники (об'єктів) власності територіальної громади», власності (об'єктів) власності народу чи жителів.

Такі власники не юридичні особи (віртуальні), а живі власники, що складаються із людей (громадян), вони держава Україна (український народ з об'єктами права власності народу, тобто територія України з живучим на ній народом).

Тобто, власником (об'єктів) власності держави й територіальних громад є не юридичні особи, а люди (громадяни), народ – які є «живі» суб'єкти права, на відміну від «віртуальних» («мертвих») юридичних осіб.

Уявіть, що територіальна громада - це жителі, а держава - це народ. То відповідно бачиш живих людей (по Конституції воно так і є), тоді постає абсурдність твердження, що територіальна громада й держава – це юридичні особи.

Стаття 80 Цивільного Кодексу . Поняття юридичної особи.

1. Юридичною особою є ОРГАНІЗАЦІЯ, створена зареєстрована у встановленому законом порядку (755-15).

Стаття 91 Цивільного Кодексу. Цивільна правоздатність юридичної особи.

1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно частини 2 статті 14 Конституції України, юридична особа змогла б мати землю, якби власник добровільно передав землю даній юридичній особі.

Але при цьому народ, громада (якби кожний співвласник погодився б на це; нагадаємо, що представницькі органи не мають по Конституції повноважень ухвалювати такі рішення від імені власника) сама позбавила б себе власності, то власником стала б юридична особа, якій передали дані об'єкти власності.

Нижче ще будуть подані докладні витяги з Цивільного кодексу України, які підтверджують сказане.

Проте, ще раз нагадаємо те, про що говорить Конституція України:

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Конституція України є документом, який підтверджує право власності Українського народу (громадян України всіх національностей) і територіальних громад (жителів – як частини Українського народу, які живуть на певній території України) на землю, ресурси.

Тому, державні органи повинні вносити (внести) у свої реєстри дані про власників (громадян, жителів) у відповідності до Конституції України.

Натомість, набагато простіше буде зробити ці первинні реєстри самим громадам, на основі того, що народ, жителі (територіальна громада) є первинною владою, і повідомити про такі вторинні органи влади.

Немає ніякої потреби створювати і юридичні особи (посередників), якщо усі громадяни (жителі), по Конституції України, є співвласниками (об'єктів) власності держави, власності Українського народу, власності територіальної громади, прямо і безпосередньо.

Реєструвати державу, територіальні громади в ній, як реєструються юридичні особи, нема потреби.

Так само зайвою є реєстрація територіальної громади в обласному управлінні юстиції, як юридичної особи, тому що в новому КВЕД-2010 місцеве самоврядування відсутнє як клас (!).

Бо жодна юридична особа на території України не може (не має права) займатися питаннями місцевого самоврядування! Бо це є нестатутна діяльність (для юридичної особи) і перевищення службових повноважень (для посадових осіб)!

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридичні особи підлягають обов'язковій реєстрації у державних чиновників (у найнятих менеджерів, слуг).

Виходить, що народ (держава), жителі (територіальна громада), як господарі, повинні реєструватися у найнятих ними менеджерів, слуг-чиновників, що абсурдно по суті!

Проста логіка підказує, народ (як первинна влада) не повинен свої права, свою відповідальність, свою діяльність реєструвати у найнятих слуг-чиновників (вторинної влади).

До прикладу, коли ви наймаєте на роботу працівників, то не реєструєтесь у них же, як їх роботодавець?

І взагалі, як можна реєструвати первинну владу у вторинної влади, розуміючи, що вторинна влада не може виникнути (існувати), поки не організована первинна!

Інакше кажучи, чи можуть діти (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші реєстратори) народити (реєструвати) батьків (державу-народ, територіальні громади- жителів)!?

Держава–народ та її територіальні громади, як джерела первинної влади, самі є первинними реєстраторами!

Нам варто усвідомити головне, що ми, як представники народу і жителі (громад) – і є ПЕРВИННА влада!

Саме від нас залежить поява та існування вторинної влади. І ця вторинна влада повинна виконувати нашу волю (волю народу, жителів), а не навпаки – народ виконувати їх вказівки.

До того ж, немає необхідності ухвалювати й реєструвати статути громад у чиновників вторинної влади (менеджерів-слуг).

Також варто вернути увагу на те, що Конституція України не передбачає статутів для територіальних громад!

В Законі України «Про місцеве самоврядування» говориться, що певний статут може бути прийнятий представницьким органом громади (вторинною владою)!

Стаття 19. Статут територіальної громади села, селища, міста:

З метою врахування історичних, національно – культурних, соціально – економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста).

Тобто мова йде про статут передбачений виключно для представницьких органів громади (вторинної влади), а не для громади (первинної влади). Хоча у законі він називається «статутом громади».

Звідси висновок: територіальну громаду можна (варто) організовувати не на основі статуту представницького (вторинного) органу влади, а на основі договору між жителями певної території (власне носіями влади)!

скільки по статті 5 Конституції України єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а по частині 3 статті 140 - територіальна громада, як частина цього народу, яка здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування, то народ (який складається з жителів – територіальних громад), як первинна влада, має всю повноту влади, владних функцій, і можливості навіть більші, ані ж вторинна влада (представницькі органи народу - влади), які зобов'язані виконувати волю народу.

Отже народ, жителі громад, в особі джерела влади, є первинними суб'єктами права, у тому числі первинними реєстраторами, які для свого ж порядку повинні вести свої реєстри по власності і по своїх представницьких органах.

Для початку, необхідна самоорганізація, розуміння того, що ми і є джерелом влади, власниками (об'єктів) власності держави, громади, а потому варто намагатись зробити первинні реєстри по власності (з інвентаризацією майна), по представницьких органах (з «інвентаризацією» штату органів).

Наприклад, жителі певного населеного пункту волевиявляються (проявлять волю), що вони джерело влади, і укладуть між собою договір територіальної громади та повідомлять про це представницькі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, що вони, жителі (громада), тепер здійснюють владу безпосередньо.

Тоді вони мають створити первинний реєстр власності територіальної громади з інвентаризацією майна (об'єктів власності громади) та повідомити представницьку владу про те, що громада - власник власності комунального майна, а представницькі органи лишень управляють таким в інтересах громади.

При цьому громада може (має право) створювати, реєструвати, свою місцеву міліцію, суди, прокуратуру, та вибирати в ці органи гідних людей, до яких є довіра у жителів. Таким чином показуючи, що народ (жителі), як джерело влади, є відповідно і первинним реєстратором.

Тому жителі громади можуть (повинні) скласти і вести первинний реєстр суб'єктів публічного права – самі себе реєструвати й реєструвати свої органи державної влади й органи місцевого самоврядування, у тому числі міліцію, суди, прокуратуру.

Для цього вони мають обрати собі народного реєстратора, якого вповноважать вести ці первинні реєстри власників, комунальної власності, органів влади, у тому числі своїх представницьких органів.

А у випадку рішення територіальної громади про створення свого органу представницької влади, народний реєстратор вносить його у відповідний первинний реєстр.

Саме такий реєстраційний орган має право на території відповідної громади, чи населеного пункту, здійснювати свої повноваження, надані йому даною територіальною громадою.

Якщо ж не зробити такі реєстри громад, то усі питання реєстрування на свій розсуд, на своє розуміння, будуть вирішувати менеджери з вторинної влади, тобто найняті слуги.

Висновок: нам самим потрібно стати реєстраторами, щоб кожний, а не хтось один, міг управляти життям людей.

Якщо територіальну громаду організовувати у вигляді юридичної особи, то виникає кілька надзвичайно принципових питань:

• територіальна громада – це суб'єкт публічного права, а не юридична особа публічного права, про що говорить частина 2 статті 169 Цивільного Кодексу: «Територіальні громади (іншими словами – жителі населеного пункту) можуть створювати юридичні особини публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади, тощо)»;

• жителі населеного пункту (територіальні громади) – не особа (раз уже їх багато), а колективний суб'єкт, який при цьому ще й суб'єкт права комунальної власності;

• організація територіальної громади у вигляді юридичної особи суперечить: частині 2 статті 42 та статтям 140-143 Конституції України; статтям 81, 167, 169 Цивільного кодексу України, статтям 8, 55, 42, 43, 52 Господарського кодексу України.

Якщо територіальну громаду можна було б організовувати у вигляді юридичної особи, то у який спосіб цій особі передавалась би комунальна власність від жителів даного населеного пункту - первинних власників даної комунальної власності?

У такому випадку потрібна була б згода кожного (!) жителя даного населеного пункту на передачу своєї частини власності цій юридичній особі з назвою «Територіальна громада» (згадайте приклад стосовно власності будинку, де є кілька співвласників – членів родини).

І якщо, навіть, подібне зробити одноголосною ухвалою на референдумі (бо рішення більшості членів громади не надає право розпоряджатися загальною спільною власністю всіх), тоді кожний житель позбавив би себе належної йому комунальної власності, а власником стала б юридична особа - «Територіальна громада», яка не являлась територіальною громадою по суті та відповідно до статті 142 Конституції України.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

До того ж у статті 141 Конституції України чітко зазначено, що тільки жителі (України, громад) беруть участь у виборах, а юридичні особи такого права не мають.

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради. Депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років.

Висновок: по законодавству України - органи представницької влади (і інші суб'єкти публічного права) можуть створювати юридичні особи публічного права (і приватного права). Проте не юридичні особи створюють органи влади! Бо будь-яка юридична особа (публічного або приватного права) є суб'єктом лишень господарської (підприємницької) діяльності!

При уважному й поглибленому вивченні Конституції можна знайти багато правових норм на захист прав первинної влади (народу).

Преамбула Конституції України:

Конституція – Основний Закон України.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. (Тільки народ має право визначати і змінювати конституційний лад в Україні і ніхто інший.)

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Щоб не було узурпації державної влади, органи законодавчої, виконавчої й судової влади не можуть самі себе призначати, вибирати, створювати (згідно частини1 статті 6 Конституції України). Вони повинні створюватися єдиним джерелом влади - народом.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи влади здійснюють свої повноваження (первинної влади вони не мають, бо вона належить народу) тільки в межах встановлених Конституцією України, а також їх повноваження повинні відповідати і законам України, які мають не суперечити Конституції України.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тобто, кожен може робити все, що не заборонено законом (підзаконні акти до законодавства не відносяться).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Тобто, органам влади заборонено все, що не дозволене законом. І ці органи повинні діяти тільки на підставі й у межах повноважень (це визначено частиною 2 статті 6 Конституції України – що їх повноваження здійснюються тільки в межах Конституції), і це все має відбуватися способом, який передбачений Конституцією України та її законами.

Відповідно до абзацу другого пункту мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №4-рп від 19 квітня 2001 року норми Конституції України застосовуються безпосередньо й незалежно від того, прийняте чи на їхній розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.

Згідно з частиною другою і третьою статті 382 Кримінального кодексу України у випадку невиконання посадовою особою Рішення Конституційного Суду передбачена кримінальна відповідальність із можливим позбавленням волі на строк до восьми років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Також посадова особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності по статті 41 Кримінального кодексу України – «Виконання наказу або розпорядження».

Так, частиною другої статті 41 Кримінального кодексу України чітко визначено, що «Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку й у межах його повноважень і по змісту не суперечать чинному законодавству й не пов'язані з порушенням конституційних прав і волі людини й громадянина».

Таким чином, навіть якщо наказ або розпорядження віддано відповідною особою в належному порядку й у межах його повноважень по змісту не суперечать чинному законодавству, але при цьому пов'язані з порушенням конституційних прав і волі людини або громадянина, такий наказ або розпорядження є незаконним, а особа, яка його віддала, несе кримінальну відповідальність.

Нагадаємо, що про це говорить Конституція України:

Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

З приводу внесення змін до Конституції варто врахувати такі її наступні положення:

Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина

Стаття 22. Права свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Звертаємо ще раз увагу - ніде в Конституції України не передбачено повноваження органів стосовно розпорядженням власністю народу, а передбачено тільки його керування, включно з охороною землі (земельних ресурсів).

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави…

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України...

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…

Органи місцевого самоврядування створюються безпосередньо громадами (а не один орган громади створює інші органи громади) і можуть лишень управляти майном, але не розпоряджатися ним, бо воно перебуває у власності громад, в інтересах громади, оскільки через органи громади здійснюють місцеве самоврядування.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріпленні цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі бажання прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40,47, 51, 52, 55,56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Висновок: згідно з Конституцією і законами України народ, а також окремий громадянин, який здійснює владу безпосередньо, наділяється при реалізації свого право брати участь у керуванні державними справами такими ж повноваженнями, якими наділені окремі посадові особи, починаючи від Президента й закінчуючи чиновниками і державним службовцем найнижчого рівня.

Держава, органи державної влади, територіальні громади (громади), органи місцевого самоврядування на підставі законодавства України – не є (не можуть бути) юридичними особами.

Держава, органи державної влади, територіальні громади (громади), органи місцевого самоврядування – суб'єкти публічного права, але не суб'єкти господарської діяльності.

Ось що говорить Цивільний кодекс України:

Стаття 2 ЦК . Учасники цивільних відносин:

1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Вони суб'єкти публічного права, а не юридичні особи публічного права, які самі створюють ці юридичні особи на підставі абзацу 3 частини 2 статті 81 Цивільного кодексу та частини 2 статей167 та 169 Цивільного кодексу.

Стаття 81 ЦК.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Абзац 2. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Абзац. 3. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Стаття 167 ЦК. Правові форми участі держави у цивільних відносинах.

1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносинах.

2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства, тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 170 ЦК. Органи, через які діє держава у цивільних відносинах.

1. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Стаття 174 ЦК. Відповідальність за зобов'язаннями держави.

1. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Стаття 175 ЦК. Відповідальність за зобов'язаннями територіальних громад.

1. Територіальні громади (прим. - жителі) відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Реєстрація територіальної громади у вигляді юридичної особи приховує у собі небезпеку в тому, що передаючи цій юридичній особі свої права, майно, ми тим самим позбавляємо цих прав самих себе.

Варто також переглянути розділи Цивільного кодексу України: юридичні особи і їх відповідальність в одному розділі кодексу, а також - держава, органи державної влади, територіальної громади, органи місцевого самоврядування і їх відповідальність в іншому розділі кодексу.

Якби перші і другі були юридичними особами, то вони були б розміщені у одному розділі Цивільного Кодексу.

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» усі юридичні особи (публічного й приватного права) підлягають обов'язковій реєстрації.

І те, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачає державну реєстрацію органів державної влади й органів місцевого самоврядування у вигляді юридичних осіб публічного (або частки) права - суперечить законодавству України (частині 2 статті 42 Конституції України; статтям 81, 167, 169 Цивільного кодексу України; статтям 8, 55, 42, 43, 52 Господарського кодексу України).

Нагадаємо, що встановлює Конституція України:

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Держава, органи державної влади, територіальні громади (громади), органи місцевого самоврядування є виключно суб'єктами публічного права, але не суб'єктами господарської діяльності, якими є юридичні особи (публічного й приватного права).

Суб'єкти публічного права є владними суб'єктами права, які не можуть займатися господарською діяльністю, але можуть створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади, комунальні підприємства, і т. п.) і юридичні особи приватного права (підприємницькі суспільства і т. п.).

Юридичні ж особи публічного й приватного права є суб'єктами господарської діяльності, і мають право займатися підприємницькою й некомерційною господарською діяльністю, але не можуть мати владно-розпорядчих функцій (повноважень).

Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (далі ЄДРПОУ) створений і ведеться в порядку, установленому Положенням про ЄДРПОУ, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня в 1996 р. № 118.

Навіть назва ЄДРПОУ свідчить про те, що в нього не можуть бути внесені відомості про органи державної влади й органи місцевого самоврядування, оскільки цей реєстр створений для реєстрації підприємств і організацій України, якими органи влади не можуть бути апріорі.

Згідно пункту 1 Положення про ЄДРПОУ Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України – це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Таким чином, наявність ідентифікаційного коду ЄДРПОУ й реєстрація в ЄДРПОУ доводять те, що суб'єкт господарської діяльності юридична особа юридичного або приватного права є суб'єктом господарської діяльності.

Отже, згідно частини 1 статті 8 Господарського кодексу України держава, органи державної влади й органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарської діяльності.

Бо, на підставі положень частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 8 Господарського кодексу України, суб'єкт господарської діяльності юридична особа публічного й приватного права не може бути, й не є, органом державної влади або органом місцевого самоврядування.

У зв'язку із цим, юридична особа публічного або приватного права, її службові особи, не можуть бути органом державної влади або органом місцевого самоврядування!

Службові особи такої юридичної особи не є посадовим або службовими особами органу державної влади або органу місцевого самоврядування, і не є суб'єктами владних повноважень.

Вони можуть виступати тільки від себе особисто, в статусі громадянина України, оскільки здійснення владних повноважень суб'єктами господарської діяльності не передбачено ні однією нормою чинного законодавства України.

Проблема є в тому, що органів державної влади в Україні відповідно до основних засад Конституції (як і органів місцевого самоврядування), схоже, не існує (не створено).

Тому що діючі «органи» влади зареєстровані в реєстрі ЄДРПОУ, що по суті є незаконним (зареєстровані незаконно).

В Україні не існує відповідного закону про створення такого реєстру, як і немає порядку реєстрації в ньому, а постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» є, в цьому сенсі, не конституційною і незаконною.

Але, навіть якби такий закон існував, то згідно з статтею 8 Господарського кодексу України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання». Нагадаємо, що реєстр ЄДРПОУ призначений саме для реєстрації суб'єктів господарської діяльності.

Пунктом 2 «Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України» чітко передбачено, що «суб'єктами Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - Реєстр) є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства (далі – суб'єкти)».

Але це вже має другорядне значення.

Первинне значення має той факт, що реєстр ЄДРПОУ – є конституційно незаконним!

Тому можна сміливо розсилати поздоровлення всім органам влади, хто зареєстрований у реєстрі ЄДРПОУ, з тим, що вся їхня діяльність на території України є незаконною.

Висновок: якщо не існує (немає) закону про ЩО ЗАВГОДНО, то це значить для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, як і для їх посадових осіб - НЕЗАКОННО! (частина 2 статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»).

А). Територіальна громада у вигляді юридичної особи створює сприятливі умови для усіляких оборудок, як у прикладі, що нижче.

Уявіть собі, що створюється юридична особа за назвою «ДЕТРОЙТ», «ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА ОДЕСИ», «КИЇВ», «УКРАЇНА», і т. п., а потім вона набирає купу кредитів під заставу комунального/народного майна. А далі процедура банкрутства з наступною передачею майна кредиторові.

Оборудка прихована у тому, що при створені таких юридичних осіб у їхній статутний капітал вноситься все комунальне майно усіх жителів (народу), ваше майно!

Тому вивчайте УВАЖНО документи такого характеру, аби то залишитися голими.

Б). Є ще одна думка із приводу територіальної громади, оформленої у вигляді юридичної особи.

Зараз людьми, жителями України, застосовуються три правових інструментів волевиявлення для організації територіальної громади (громади):

1. Договір територіальної громади;
2. Загальні збори;
3. Юридична особа «Територіальна громада».

Тобто, територіальна громада, оформляється у вигляді
юридичної особи…

Для нас це дуже спірний момент, оскільки ніде в законодавстві України не сказано, що територіальна громада – це юридична особа.

Навпаки, у законодавстві дається чітке визначення, що територіальна громада – це жителі.

Крім того, громада – це суб'єкт права власності, але не суб'єкт господарської діяльності.

Громада може створювати будь-які юридичні особи публічного або приватного права, що належить їй, але сама вона суб'єкт, а не особа.

Прихильники оформлення громади, як юридичної особи, посилаються на досвід країн Євросоюзу, де громади – юридичні особи публічного права. А також на 316 статтю Цивільного кодексу, де сказано, що власник – це особа (фізична або юридична).

Але там не сказано, що власник, це винятково особа. Те, що суб'єкт права власності не власник, на відміну від особи, теж ніде не сказано.

Такі пропонують здійснити загальний схід, на якому можна прийняти рішення створити громаду, як юридичну особу, а також затвердити статут громади.

Надалі, за фактом реєстрації статуту (у якому пишеться, що дана громада – юридична особа, власник майна), створюється юридична особа «Територіальна громада (така-то)» публічного права без позначення виду діяльності…

Що можна сказати?

На перший погляд ідея ніби приваблива… проте розрахована на необізнаність та недосвідчених жителів. Скоріш за все вона видається нам небезпечною пасткою, з наступних причин:

По-перше: Уся метушня й галас навколо територіальних громад пов'язані, насамперед, з спільною комунальною власністю, яка закріплена за ними статтями 142, 143 Конституції України.

Територіальні громади, по Цивільному кодексу – суб'єкти права власності, такі, як держава Україна, Український народ. Власність територіальних громад – спільна неподільна власність жителів.

Зараз проблема полягає в тому, що в жителів немає документів на право комунальної власності й, користуючись цим, її нишком розпродають юридичні особи «Ради», які нею управляють.

Якщо тепер закріпити цю власність територіальної громади за юридичною особою «Територіальна громада», то власність повністю переходить від жителів до цієї особи.

Тобто, жителі втрачають навіть формальне право її мати. У випадку непорядності або дурості керівників юридичної особи «Територіальна громада», відбувається його банкрутство (наприклад, як у Детройті).

Будь-який юрист підтвердить, що існує маса способів збанкрутувати юридичну особу, а забрати спільну комунальну власність, оформлену на жителів (наприклад, у рамках договору між ними), майже неможливо.

По-друге: Юридична особі «Територіальна громада» з погляду держави підлягає обов'язковій державній реєстрації, а якщо ні, то, вона не вважається створеною.

При цьому, реєстратор одержує величезну владу над цією юридичною особою (звіти, податки, перевірки, необхідність одержання всякого роду дозволів).

Існує версія про те, що юридичну особу «Громаду» можна реєструвати не в державному реєстрі, а у власному.

Але в цьому випадку, ми втягуємося в тривале й вимотуюче «бодання» з державою, яку така юридична особа, не буде визнавати. Навіщо? Що, більше зайнятись нічим?

По-третє: Зараз у територіальних громад уже є так звані представницькі органи юридичної особи - «Ради» (у яких, щоправда, документи про створення таких згідно Конституції та закону не в порядку).

Що кардинально зміниться при створенні ще однієї юридичної особи?

Що такими будуть управляти гарні люди на відміну від поганих? Визнайте, це абсолютно наївно…

По-четверте: Існуюча державна система вже дуже добре нагострилась управляти будь-якими фізичними юридичними особами.

За останній час довелося не раз спостерігати, як пожвавлюються обличчя чиновників при згадуванні про оформлення «громади – юридичної особи».

У них, очевидно, є плани, як не міняючи суті, перемінити вивіску й тоді, розбазарити комунальну власність на законних підставах.

Однак, вибирати всім Нам, і нести відповідальність за вчинене у вигляді наслідків своїх рішень теж Нам!

В будь якому випадку, має сенс підтримувати зв'язок з вже воле виявленими територіальними громадами, та й само організованими, допомагаючи один одному інформацією та діями.

По суті, таким чином, ми пожвавлюємо процес реалізації положень Конституції України, створюємо реальну силу народовладдя – усвідомлене громадянське суспільство з розумним господарюванням на своїй землі, у якому можливо й збереження середовища проживання, і створення народної економіки на користь людей (жителів) на місцях, а не для обслуговування представників корумпованої верхівки.

ЗМІСТ:

Вступна частина ……………………………….............................................................................................................………………………………………………………... I
Суб'єкти права та їх власність ……………………………...................................................................................................………………………………………….. II
Влада – це народ! …………………………….…………………………............................................................................................................……………………………. III
Про узурпацію державної влади …………………………………............................………......................................................................………………………... IV
Вибори народних депутатів (часткова узурпація влади політичними партіями………....................................................................…..… V
Про неконституційність одержання позик (кредитів) органами влади під гарантії України .........................................................…VI
Про місцеве самоврядування ………………………………………………………………..................................................................................................………. VII
Про власність суб'єктів права (у тому числі неконституційності приватизації землі) ……............................................................... VIII
Про власність територіальних громад …………………………………………………................................................................................................……….. IX
Народ – власник, а не платник податків ………………………………….............................................................................................………….…………….. X
"Живий" суб'єкт права …………………………………………………………………..........................................................................................................…..………… XI
Конституція України про власність Українського народу …………………................................................................................…………..……….. XII
Реєстрація первинної влади ……………………………………………………………….......................................................................................................……. XIII
Первинні реєстратори та реєстри ………………………………………….................................................................................................……………….…… XIV
Принципові питання, якщо територіальну громаду організовувати у вигляді юридичної особи публічного права ……..….… XV
Гарантії та захист прав первинної влади ……………......................................................................................…………………………………..…………… XVI
Докладні витяги із Цивільного кодексу України ……………………...................................................................................…………………………….. XVII
Про реєстрацію та реєстр юридичних осіб (витяги із Господарського кодексу України) …......................................................... XVIII
Думки про небезпеку створення територіальної громади у вигляді юридичної особи …............................................................… XIX


***

Бібліотека вільної людини

Джерело – видання «ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ», Україна, 2020 р.
Скачати брошуру "Влада, власність і юридичні особи" в повному об'ємі - https://drive.google.com/ file/d/1FSV- 2d0lLjdxjO1G9aM3Lpy0D8UbhtpB/ view